1. 1. Основна провідна ідея проекту.

Інклюзію часто співвідносять з учнями, які мають інвалідність, або з тими, у кого є особливі освітні потреби. Даний проект розглядає шляхи включення в освітній процес усіх учнів, а не тільки учнів з інвалідністю та особливими освітніми потребами. Тобто мова йде про необхідність розробки в ПТНЗ такої стратегії інклюзії, яка буде спрямованана на постійну підтримку й розвиток усіх учнів і дорослих — учасників навчального процесу. Ця стратегія повинна ґрунтуватись на тих уявленнях про інклюзію, які існують у педагогічних працівників, керівників ПТНЗ, учнів, батьків або опікунів, а також інших соціальних партнерів. Розроблена в результаті такої роботи стратегія розвитку дасть можливість детально розглянути всі способи подолання бар’єрів, що стоять на шляху отримання якісної професійної освіти будь-якого учня ПТНЗ. Таким чином, до стратегії розвитку інклюзії в нашому ліцеї — покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує рівне ставлення до всіх людей, але створює особливі умови для дітей, що мають особливі освітні потреби. Інклюзивна освіта - процес розвитку загальної освіти, який має на увазі доступність освіти для всіх, в плані пристосування до різних потреб всіх дітей, що забезпечує доступ до освіти для дітей з особливими потребами.

В нашому навчальному закладі ми беремо за основу принципи інклюзивної освіти:

1. Цінність людини не залежить від його здатностей і досягнень;
2. Кожна людина здатна почувати й думати;
3. Кожна людина має право на спілкування й на те, щоб бути почутим;
4. Справжнє утворення може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємин;
5. Всі люди потребують підтримки й дружби ровесників;
6. Для всіх учнів, які навчаються, досягнення прогресу скоріше може бути в тім, що вони можуть робити, чим у тім, що не можуть;
8. Розмаїтість підсилює всі сторони життя людини.

Метою використання інклюзії в ліцеї, є покращення навчальнихдосягнень 100 % учнів, шляхом використання інклюзивної практики. Це відбувається через процес самооцінювання трьох основних аспектів: культури навчального закладу, освітньої політики на рівні навчального закладу, практики, створення безбар'єрного середовища в навчанні й професійній підготовці людей з обмеженими можливостями. Даний комплекс має на увазі як технічне оснащення освітніх установ, так і розробку спеціальних навчальних курсів для педагогів і інших учнів, спрямованих на розвиток їхньої взаємодії з інвалідами. Крім цього необхідні спеціальні програми, спрямовані на полегшення процесу адаптації дітей з обмеженими можливостями в ліцеї.

Сучасний стан нашого суспільства свідчить про зниження рівня духовного, психічного й фізичного розвитку населення. У першу чергу це стосується дітей, велике число яких по тим або інших причинах мають відхилення в розвитку й поводженні, соціальну девіацію й дезадаптацію. В останні роки відзначена тенденція зростання кількості дітей, що народжуються з функціональними й органічними порушеннями в тій або іншій формі - інвалідів, а так само тих, які вимагають соціального захисту, спеціальних методів виховання й навчання. По даним міжнародних організацій частота народження таких дітей у різних країнах миру, як багатих, так і бідних, становить від 6 до 10% від загальної кількості всіх дітей, що народжуються. Тому ми вважаємо за необхідність приєднатися до міжнародної практики щодо розвитку дітей з особливими потребами.

У цей час виховання й навчання відповідно до Конвенції ООН (1989) про права дитини може встановлюватися лише «у найкращих інтересах дитини».

2. Аналіз літератури, щодо дітей з особливими потребами.

Сьогодні ми відкрито говоримо про те, що діти-інваліди є джерелом постійної напруги в родині й суспільстві. На жаль, ці діти мають різні фізичні, функціональні й розумові відхилення, до того ж розрізняються по вадам, що утруднює вибір ідеального варіанта рішення їхньої подальшої долі, як батькам, так і суспільством.

Ці діти не просили їх такими народити, а душі їх «зламані» не Богом. Хто ж винуватий у проблемах цих дітей? Ми - батьки, що породили їх, суспільство й навколишнє середовище. Цим дітям потрібно не утримання за високими огорожами (в ізоляції, від сорому), а в гуманному відношенні до них батьків, родичів і співгромадян, в етичному відношенні до них людей і суспільства в цілому.

Перехідний період, у якому ми з вами перебуваємо, ставить свої особливі проблеми, у тому числі проблеми цивільного виховання й навчання дітей з особливими потребами. Тому етика стосовно дітей з особливими потребами повинна розвиватися комплексно, з обліком:

- індивідуальної моралі - етика батьків, родичів, осіб, що безпосередньо мають справу із хворими дітьми, особливо вихователів і викладачів;

- суспільної моралі - створення умов біологічного й соціального забезпечення для дітей з особливими потребами.

Батьківська любов і безустанна турбота суспільства часто творять чудеса, даючи дітям з особливими потребами можливість вести практично нормальний спосіб життя. Багато рішучих і вольових дітей завзятою працею частково або повністю перемагають свої недуги, що споконвічно вважалися безнадійними. Приречені, здавалося б, на животіння, вони роблять своє життя повним й щасливим. Незважаючи на недуги, багато подібних людей роблять блискучу кар'єру вченого, педагога, фахівця в різних галузях виробництва й навіть спортсмена. Наприклад, досягнення українських спортсменів - інвалідів на Параолімпійських іграх, що виводять Україну на перші місця у світі, у Європі.

Необхідно дати дітям з особливими потребами професію, можливість самим заробляти на життя, а не сидіти з «протягненою рукою» і чекати допомоги з боку. Одержавши професію, вони будуть зацікавлені працювати, що приведе до позитивного економічного ефекту, зніметься напруженість на різних рівнях суспільства. Робота їх може бути різною й організованою різноманітно, аж до «надомної», відповідно до їх можливостей.

На сучасному етапі розвитку утворення найпоширенішої на Україні формою спеціального виховання й навчання дітей з особливими потребами залишається диференційована форма, відповідно не міняється підготовка кадрів і не змінюються стереотипи сприйняття цих дітей суспільством. В останні роки йде поступовий еволюційний розвиток суспільства й займає міцне місце думка про необхідність зміни системи спеціального виховання й утворення, орієнтованої на соціалізацію й інтеграцію, яке б відповідало загальноприйнятим нормативам утворення дітей. Це навчання їх, дітей з особливими потребами, у загальній мережі дошкільних, шкільних закладів і вузів.

У США, Англії й інших західних країн адекватне рішення цієї проблеми обумовлено високим економічним розвитком і можливістю забезпечення на високому рівні умов для утворення цих дітей. Та й суспільство там по-іншому дивиться на них, тому всиновляють наших аномальних дітей. Інтегроване виховання й навчання повністю відповідає інтересам і потребам осіб з особливими потребами.

Варто пам'ятати, що навіть кращі виховно-навчальні установи не можуть адекватно замінити біологічного й соціального впливу матері, обох батьків на розвиток дитини. В Україні в переважної більшості родин немає можливості одержати ту практичну, матеріальну, психолого-педагогічну підтримку, що потрібно для проживання з дитиною-інвалідом у сімейних умовах. Центр ваги у виховній роботі з дітьми варто перенести в родини, у їхнє власне середовище, а не усередину інтернатів і дитячих будинків. Виховання в родині обходиться дешевше, ніж в інтернаті або дитячому будинку.

В умовах становлення України як держави особливу актуальність мають проблеми виховання й утворення особистості на основі гуманістичних цінностей. . «Гуманізм - це право людини на щастя» (И.С. Кін «Словник по етиці»). Гуманізація життя повинна стати визначальним принципом педагогічного процесу, що базується на розробленій В.А. Сухомлинським концепції «Філософія дитячого щастя».

К.Д. Ушинський, Л.Н. Толстой, В.А. Сухомлинський, П.А. Сорокін, Я. Корчак створили освітні системи, які базуються на вихованні в любові. У сьогоднішніх умовах інтерес до спадщини видатних педагогів-гуманістів підвищується. При цьому педагог повинен не тільки любити дитини, але вчити і його любові й гуманності. На думку В.А. Сухомлинского, процес виховання виражається в єдності духовного життя вихователя й вихованців - у єдності їхніх ідеалів і прагнень, інтересів, думок, переживань.

Інноваціями в сфері діяльності установ виховання й утворення повинні стати: необхідність гуманізації на всіх рівнях; визнання права дитини (учня, студента) на власну думку й власний вибір. Гуманістичне виховання й утворення жадає від педагога:

- відступити від позиції «я правий» і навчитися розуміти позицію дитини; приймати нові й інноваційні підходи у вихованні й навчанні; розуміти дитини, визнавати дитини особистістю, приймати його таким, який він є. Сприяти такій позиції може діалогове спілкування («педагог-дитина»);

- навчитися переконувати дитини, а не карати. Покарати легше, ніж шукати шляхи «до його серця». Цей пошук вимагає додатка зусиль, постійного навчання й зміни стереотипів виховання й викладання;

- навчитися жити в дитячому світі й одночасно не забувати, що вихователь повинен, як підкреслював А.С. Макаренко, поводитися так, щоб кожна його дія була виховним.

Гуманізація виховання й утворення передбачає створення таких форм і методів виховання, навчання, які забезпечують ефективний розвиток індивідуальності дитини (учня, студента) - його пізнавальних здатностей, індивідуальних якостей, у першу чергу тих, за допомогою яких особистість може й хоче навчатися, зацікавлена в тім, щоб ефективно сприймати виховний і освітній вплив .

Перехід на гуманістичні позиції навчально-виховного процесу має певні труднощі як для педагога, так і для дитини по суб'єктивних і об'єктивних причинах. Механізмом для гуманізації виховання й утворення є діалогове спілкування («педагог - дитина»), а інструментом - заходи, що стимулирующе-контролируют.

У діалоговому полі взаємодії в дитини формується довірливе відношення до педагога, до людей. У цьому полі педагог виступає не «зверхособистістю», що все знає, все може, має право критикувати, карати. Педагог сприймається як звичайна людина, що щиро цікавиться життям дитини, визнає свої помилки, виправляє їх, що вчить сам і вчиться у своїх учнів.

Навчати дітей у діалоговому полі означає знайти ключик до їхнього серця, коли вони заради свого й вашого задоволення стануть творити. Творча діяльність підвищує самооцінку дитини, сприяє самореалізації, дитина усвідомлює значимість своєї особистості. Завдання педагога не опікувати дитини, а супроводжувати на шляху творчості, роблячи повну довіру його можливостям. Усвідомлення дитиною самоцінності в соціумі починається з маленьких знаків уваги й довіри, що надає вагомість його інтересам і потребам.

Створюючи нове, не можна забувати «гарне старе». Старе - це міцний перевірений фундамент, на якому повинні будуватися нові педагогічні системи, що еволюціонують. Найбільше гуманним, ефективними й популярними в роботі, як зі здоровими, так і із хворими дітьми вважаються педагогічні системи минулих часів: Монтессори-педагогика, педагогіка Р. Штейнера, Пето, М. Пики й ін.

Педагогіка видатного італійського гуманіста Марії Монтессори (1870-1952 р.) завоювала увесь світ. У світовому педагогічному досвіді не було, і немає такого органічного з'єднання різних знань, як у розробленій нею технології.

Монтессори-педагогика - це лікувальна педагогіка, заснована на принципах Марії Монтессори, що розглядала дитину як особистість із самого народження. У цьому закладене її головна відмінність від інших систем. Відповідно до її системи дитина має можливість вільно й самостійно рухатися й розвиватися. Загальний принцип методу Монтессори заснований на спостереженні за дитиною в природних умовах і в прийнятті його таким, який він є. У цілому педагогічна система М. Монтессори репрезентує теорію вільного виховання й сенсуалізму в педагогіці. Глибина реалізованих у цій технології теоретичних положень, удосконалений методичний і дидактичний інструментарій дають можливість використати неї в різних педагогічних умовах.

Розробляючи власну педагогічну систему, М. Монтессори опиралася на ідеї французьких психіатрів і педагогів Жана-Гаспара Итара (1775-1838 р.) і Едуарда Сегена (1812-1880 р.), які теоретично обґрунтували й практично довели можливості виховання дітей з особливими потребами за допомогою спеціальних вправ. Після багаторічних наукових пошуків М. Монтессори задумалася над створенням системи, що була б строго індивідуальної й давала можливість педагогові спостерігати за дитиною й вивчати його.

Марія Монтессори не протиставляє особистості педагога й дитини, уважаючи їх рівноцінними у вихованні. Такий підхід поєднує систему Монтессори з гуманістичними традиціями української етнопедагогики й сучасними концепціями навчання й виховання. Важливо, щоб педагог був особистістю, що постійно розвивається, володіє навичками самодослідження й бачення дитини в розвитку. Здатність «вникати в секрет дитинства», знати, любити дитини й уміти служити йому «згідно із законами вищої справедливості», по переконанню М. Монтессори, є головною місією педагога .

Посередником між педагогом і дитиною, за її переконанням, повинен бути дидактичний матеріал, покликаний розбудити самостійність дитини, допомогти його самовихованню, самонавчанню, саморозвитку. Зібравши, осмисливши й інтегрувавши компоненти численних педагогічних теорій (Р. Перейри, Ж.-Г. Итара, Э. Сегена, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, И.-Г. Песталоцци, Ф. Фребеля й ін.) М. Монтессори розробила цілісну систему, у якій відсутність, з першого погляду, теоретичної новизни й оригінальності є її головною практичною чинністю.

В останні десятиліття на Україні, як і в усьому світі, відбулася переорієнтація духовних цінностей, держава починає проводити нову соціальну політику у відношенні дітей з особливими потребами. Гуманізація виховання й утворення є вимогу нового часу, еволюція людини й усього людства в дії.

3.Приоритети розвитку ліцею, щодо дітей з особливими потребами.

Слід зауважити, що на сьогодні немає спільної узгодженої термінології категорій дітей і молоді з інвалідністю та особливими освітніми потребами, як на міжнародному, так і на національному рівні. Так, в укра їнському законодавстві використовуються різні терміни: «діти з порушеннями розумового або фізичного розвитку», «діти з інвалідністю», «інваліди», «діти з неповносправністю», «діти з розумовою відсталістю», «особи з особливими потребами», «діти зі спеціальними навчальними потребами», «діти з особливостями психічного й фізичного розвитку» тощо. Проте, керуючись засадничими принципами соціальної моделі розуміння інвалідності та останніми документами Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України у сфері інклюзивного навчання, пропонується до використання термін «діти (учні) з особливими освітніми потребами й ураховує дітей, які мають труднощі в навчанні, пов’язані з біологічними/органічними пору шеннями психофізичного розвитку, та дітей із соціально вразливих груп.             Важливо зазначити, що в наш час замість терміна «особливі освітніпотреби» використовується термін «бар’єри на шляху до навчання таучасті в навчально-виховному процесі». Це, у свою чергу, заохочує навчальний заклад замислитись над визначенням та усуненням бар’єрів, які існують у ліцеї.

      Зокрема, наш навчальний заклад, визначив такі пріорітети розвитку за результатами проведеного самооцінювання:

• введення ритуалів привітання нових учнів і працівників, а такожпрощання з ними у випадку переходу в інший навчальний заклад;

• професійний розвиток персоналу, з метою введення поняття різноманітності в навчальні види діяльності;

• покращення доступності навчального закладу для всіх дітей і дорослихз фізичними обмеженнями;

• заохочення використання методів кооперативного навчання;

• перегляд політики на рівні навчального закладу щодо проявів негативноїповедінки;

• посилення співпраці навчального закладу з місцевою громадою та соціальними партнерами.

      Наш навчальний заклад на першому етапі впровадження інклюзивної освіти починає з меншого, просто використовуючи ті чи інші апробаційні матеріали, щоб підвищити інформованість педагогічних працівників, батьків і працівників місцевихуправлінь освіти про інклюзивні практики та підходи, при цьому користуючись ключовими концепціями забезпечення інклюзивного підходу до розвитку ПТНЗ такими як: «інклюзія», «бар’єри на шляху участі в навчально-виховному процесі», «ресурси, спрямовані на підтримку навчання таучасті» й «підтримка розмаїття». Ці концепції є також основнимитермінами, що застосовуються при плануванні інклюзивного освітньогосередовища.

      «Повноцінна участь» у концепції інклюзії — це спільне навчанняучнів з інвалідністю та особливими освітніми потребами з іншимиучнями, співпраця з ними, набуття спільного досвіду. Вона передбачаєактивне залучення до процесу навчання кожного учня.

В нашому проекті ми намагаємося підвищити ступень участі викладачів та учнів у навчальному процесі,позанавчальних заходах, виховних годинах за допомогою визнання рівної цінності для суспільства всіх учнів і педагогічних працівників; зміни в політиці навчального закладу, практиці та культурі, з метою приведення їх у відповідність з різноманітними потребами учнів, які навчаються у нашому навчальному закладі; подолання бар’єрів на шляху отримання якісної професійної освіти тасоціалізації всіх учнів, а не тільки учнів з інвалідністю та учнів з особливими навчальними потребами; аналіз і вивчення спроб подолання бар’єрів і покращення доступності навчальних закладів для окремих категорій учнів; проведення реформ і змін, спрямованих на користь усіх учнів; переконання, що відмінності між учнями — це ресурси, що сприяють педагогічному процесу, а не перешкоди, які необхідно долати; покращення ситуації в ПТНЗ в цілому як для учнів, так і для педагогів; розвиток партнерських відносин між ПТНЗ і соціальними партнерами; визнання того, що інклюзія у професійній освіті — це один з аспектів інклюзії в суспільстві й одночасне зниження рівня ізольованості частини учнів прийняття кожного учня таким, яким він є.

2. Адаптація та модифікація навчання учнів з «особливими освітніми потребами» у розрізі інклюзивної освіти в Чугуївському професійному ліцеї

Інклюзія починається з того, що визнається наявність відмінностей між учнями. Під час розвитку інклюзивного підходу до навчання такі відмінності враховуються і єосновою навчального процесу. При такому підході можуть також знадобитися суттєві зміни в навчальному середовищі.

4.Концепція «барьерів» .

      Концепція «бар’єрів на шляху навчання й участі в навчально-виховному процесі» привертає увагу до того, що необхідно зробити, щоб покращити навчання будь-якого учня. Бар’єри можна виявити як в навчальному закладі, так і в місцевій громаді, а також у регіональній або національній політиці.

Бар’єри також виникають при взаємодії учнів зі змістом і методами навчання. Усі ці бар’єри можуть зробити навчальний заклад набагато менш доступним для всіх учнів і зменшити ступінь їх участі в житті закладу. Хоча поняття «особливі освітні потреби» може саме по собі стати бар’єром на шляху розвитку інклюзивних підходів у навчанні,воно все ще залишається частиною культури та освітньої політики в багатьох західноєвропейських країнах, Канаді та США, а також впливає нарізні аспекти практики навчання. Для учнів з «особливими освітніми потребами» ми вважаємо необхідним                

складання спеціальних документів: висновків про «особливі освітні потреби» при визначенні індивідуальних труднощів, при визначенні необхідних додаткових ресурсів тощо.

      На даний момент впровадження нашого проекту виникають бар’єри, для подолання яких необхідні потрібні ресурси:

• Які бар’єри існують на шляху навчання й повноцінної участі кожного учня в житті навчального закладу?

Хто зіштовхується з цими бар’єрами?

• Як можна мінімізувати ці бар’єри?

• Які існують доступні ресурси для підтримки навчання й участі кожного

учня в житті навчального закладу?

• Яким чином можна мобілізувати додаткові ресурси?

      Спрогнозувавши, можна сказати, що в нашому навчальному закладі виникнуть істотні труднощі у навчанні учнів з особливими освітніми потребами, найбільш логічним для надання підтримки таким учням є прийом на роботу додаткових співробітників(асистентів педагогів, індивідуальних помічників, спеціальних педагогів).Надання підтримки окремим учням — лише частина спроб, якіздійснюються навчальним закладом, для того, щоб посилити участь усіх учніву процесі навчання й житті ліцею.

Освітньою політикою нашого ліцею — це і розробка навчальних планів з урахуванням потреб усіх учнів, і розуміння того, що в них можуть бути різні рівні знань, досвід і спосіб життя, а також взаємодопомога учнів. Якщо вся педагогічна діяльність спрямована на посилення участі всіх учнів у навчально-виховному процесі, то потребав індивідуальній підтримці зменшується. Підтримка окремих учнів можетакож призвести до збільшення активного самостійного навчання та покращення викладання для більш широкої групи осіб.

Підтримка — це найважливіша частина педагогічного процесу, і до неї повинні бути залучені всі педагогічні працівники та співробітники навчального закладу.

Важливо координувати підтримку окремих учнів чи групи учнів з розробкою навчальних програм і розвитком персоналу. Проаналізувавши поняття «бар’єри на шляху навчання й повноцінної участі в навчально-виховному процесі» замість «особливих освітніх потреб» — дійшли до висновку, що це частина майбутньої соціальної моделі розуміння інвалідності та труднощів у навчанні в нашому навчальному закладі.

      Так, Конвенція ООН про права інвалідів і Факультативний протоколдо неї, які затверджені 13 грудня 2006 року й ратифіковані Україною16 грудня 2009 року, стала одним з найвизначніших міжнародних документів у сфері захисту прав людей з інвалідністю, що закріпив проголошені Організацією Об’єднаних Націй у Загальній декларації прав людинита в міжнародних пактах про права людини права людей з інвалідністюта конкретизував їх, у тому числі і права дітей-інвалідів. У преамбулідо цього документа зазначено, що «інвалідність — це поняття, якееволюціонує, і що інвалідність є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми, які мають порушення здоров’я, і відносницькими та середовищними бар’єрами, і яка заважає їхній повній та ефективній участів житті суспільства нарівні з іншими», а також що «інваліди продовжують зіштовхуватися з бар’єрами на шляху до їхньої участі в житті суспільства як повноправних членів і з порушенням їхніх прав людини в усіх частинах світу».

Інакше кажучи, інвалідність — це бар’єр на шляху повноцінної участів житті людей з порушеннями здоров’я. Бар’єри виникають у результатівзаємодії хвороби або хронічного захворювання із соціальним оточенням чи дискримінаційними діями, ставленням, культурою, політикою чипрактикою, які проявляються в суспільстві по відношенню до цієї людини. Порушення здоров’я можна визначити як довгострокове обмеженняфізичних, інтелектуальних або сенсорних функцій.

На даному етапі розробки проекту, наш навчальний заклад, може зробити небагато, щоб подолати подібні порушення, проте ми маємо змогу за допомогою комплексу заходів, які ми пропонуємо, значно знизити рівень дискримінації дітей з особливими потребами.

Термін «учні з особливими освітніми потребами» буде нами використовуватися при складанні індивідуальних планів навчання й у наданні тієї інформації, яку навчальні заклади зобов’язані повідомляти у звітах про фінансові витрати на забезпечення «особливих освітніх потреб» своїх учнів.

      Починаючи із 2009 року, в Україні активізувалась діяльність із приведення існуючого законодавства у відповідність з вимогами КонвенціїООН про права інвалідів, в основі якої соціальна (а не медична) модель розуміння інвалідності.

Термін «діти з особливими освітніми потребами» також застосований і в Концепції розвитку інклюзивної освіти, затвердженій Міністерством освіти і науки 1 жовтня 2010 року.

      Для мінімізації бар’єрів у процесі навчання й повноцінної участі всіх учнів у житті навчального закладу ми включаємо мобілізацію ресурсів усередині ліцею, підтримку місцевих громад, соціальних служб, батьків, замовників робітничих кадрів.

5. Адаптація навчального процесу у дітей з особливими потребами.

Зараз у нашому ліцеї навчається вісім дітей з обмеженими можливостями. Зіткнувшись у навчально-виховному процесі з проблемами у їх навчанні та спілкуванні з однолітками, викладачами, майстрами в\н, тобто всіма учасниками навчально-виховного процесу, дійшли висновку про мобілізацію ресурсів усередині ліцею. Вже можна стверджувати, що ефективне навчання приносить користь усім учням, однак для учнів з особливими потребами стає необхідною додаткова, а іноді і спеціальна підтримка у навчанні, яка допомагає їм брати повноцінну участь у заняттях і реалізовувати свій потенціал. Універсальних рецептів тут не іс­нує, особливо коли йдеться про учнів з порушеннями у розвитку.

Щоб досягти успіху та задовільнити різноманітні потреби учнів, зумов­лені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відміннос­тями, нам педагогічним працівникам в нашому ліцеї необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовище, матеріали тощо. Педагогічні працівники, які до­сягають успіху в навчанні учнів з особливими навчальними потребами, застосовують різноманітні методи навчання, які змінюються залежно від спеціальних потреб учня. Ми намагаємось пристосовуватися до потреб учнів через теорію адаптації або модифікації.

6.Адаптації та модифікації.

Адаптація змінює характер навчання, не змінюючи зміст або понятій­ну сутність навчального завдання. Педагогічний працівник має здійсни­ти адаптацію (обійти перешкоду), надавши учням допомогу в організації поданні навчального матеріалу та поясненні його змісту. Це допомагає учням зосередитися на виконанні завдання.

Модифікації навчання змінюють характер навчання, змінюючи зміст або понятійну складність навчального завдання. Наприклад, у тематичному блоці, присвяченому екосистемам, передбачено екскурсію до най­ближчої річки з відповідними спостереженнями, польовими записами та письмовим звітом. Однак після детального аналізу педагог з’ясував, що половина його учнів пише дуже повільно, а чверть недостатньо володіє навичками спостереження. Оскільки педагог прагне, щоб заняття моти­вувало учнів, він вирішує модифікувати ту його частину, що пов’язана з веденням польових записів і написанням звітів. Отже, учні матимуть ви­бір: або вести польові записи, або робити замальовки. Окрім цього, пе­дагог попросить майстра чи лаборанта зробити відповідні замальовки. Коли учні повернуться до класу, вони теж матимуть вибір: або написати звіт, заснований на їхніх польових записах, або зробити текстівки та опис малюнків, виконаних помічником педагога.

Для підкріплення і доповнення навчання дітей з особливими потребами ми застосовуємо додаткові заняття і завдання, які можуть бути необхідними, щоб дати учням змогу засвоїти та вивчити на­вчальний матеріал.

Адаптація навчального процесу.

Багато наших педагогів здійснюють адаптацію навчання, вважаючи, що саме та­ка практика і є хорошим навчанням. Наприклад, викладач записує ключові слова крейдою на дошці, зображує ці слова, вивішує на сті­ні графік роботи у класі, щоб допомогти учням організувати свій час, дає їм вербальні підказки під час переходу до іншого виду діяльності тощо. Хоч загальна адаптація навчання може істотно допомогти учням з порушення­ми розвитку брати участь у роботі, їм можуть знадобитися більш індивідуа­лізовані адаптація та модифікації.

Адаптація дає змогу викладачам та майстрам в\н розширювати обсяги методів навчан­ня, враховувати вікові потреби учнів, їхні інтереси та різноманітність. Адаптація також покликана допомогти окремим учням компенсувати їхні фізичні, інтелектуальні або поведінкові відмінності й труднощі. Педагогіч­ні працівники здійснюють адаптацію, щоб надати учням рівні можливості для участі у процесі навчання.

Види адаптацій

Під час вибору того чи іншого виду адаптації, що має сприяти участі учня в навчальному процесі, слід бути обачним. Не слід використовувати адапта­цію, якщо вона не потрібна. Вибір виду адаптації має відбуватися на основі аналізу тих попередніх умов (тобто наявності в учнів певних навичок і вмінь), які необхідні для успішного застосування цього методу навчання.

Існує багато способів, за допомогою яких педагоги можуть здійснюва­ти адаптацію під час навчання. Адаптацію у класі можна організувати в та­ких сферах:

Фізичне середовище — адаптація змінює середовище (побудова пан­дусу, пристосування туалетних приміщень, розширення дверей, зміна освітлення, розташування меблів в аудиторіях тощо).

Навчання — адаптація змінює процес навчання (спосіб повідомлення педагогом матеріалу; спосіб організації занять учнів, що має на меті за­лучення дітей до виконання завдань і сприяння їхньому навчанню). Адап­тація навчального плану: модифікація навчального плану або цілей і за­вдань, прийнятних для конкретного учня; видозміна завдань; визначен­ня змісту, який необхідно засвоїти, тощо.

У навчально-виховному процесі педагогічні працівники аналізують від­повідність вимог навчальної програми та методів, що використовуються на заняттях, актуальним і потенційним можливостям учня. У такий спосіб досягається ефективність організації навчальної діяльності учнів з осо­бливостями психофізичного розвитку.

Вказівки — адаптація змінює процедури, методи та щоденні заняття, що їх використовує педагогічний працівник.

Матеріали — адаптація полягає у пристосуванні навчальних інструмен­тів і матеріалів до індивідуальних потреб учнів (матеріалами можуть бути книги, роздатковий навчальний матеріал, аркуші із завданнями тощо).

Вибір видів адаптації з урахуванням потреб конкретних учнів

Адаптації та модифікації здійснюються з урахуванням конкретних потреб учня, включаючи:

Поведінку. Адаптацію спрямовано на вирішення проблем, що пов’язані з мотивацією та виконанням встановлених правил і вимог до поведінки. Наприклад, учень з порушенням, пов’язаним із дефіцитом уваги, може потребувати більше можливостей для руху. Педагогічний працівник оби­рає адаптацію з урахуванням цієї потреби, надаючи учневі часті перерви.

Організаційні навички. Адаптація допомагає учням зосередити ува­гу на завданні, що виконується. Наприклад, учень, який має труднощі у навчанні, читаючи вголос, губить рядок, який читає. Педагог виконує адаптацію з урахуванням цієї потреби, дозволяючи учневі користуватися лінійкою, яка кладеться під речення, що читає учень. Або ж учневі з пору­шенням зорового сприйняття важко зосередити увагу на робочих арку­шах, які містять багато інформації. Педагог здійснює адаптацію з ураху­ванням цієї потреби, зменшуючи обсяг інформації в робочих аркушах, якщо це необхідно, розділяє сторінку на частини, використовує виділен­ня різних частин на сторінці.

Сенсорні потреби. Адаптація шляхом надання учневі допоміжних за­собів (слуховий апарат, окуляри, техніка для комунікації), устаткування допомоги для того, щоб компенсувати сенсорні порушення. Наприклад учневі з порушенням слуху відводять робоче місце ближче до педаго­гічного працівника, подалі від вентиляторів і шумних місць (наприклад, вікна, дверей тощо). Учня з церебральним паралічем, якому важко го­ворити, вчать користуватися спеціальним електронним пристроєм, який синтезує голос. Його одногрупників також вчать спілкуватися з ним за допомогою даного допоміжного пристрою.

У деяких випадках певні види адаптації задовольняють загальні потре­би учнів з порушеннями розвитку. Наприклад, під час навчання учнів, які мають порушення слуху, важливо уникати ситуацій, коли ви стоїте спи­ною до учня, коли у вас за спиною горить яскраве світло, коли ваш ар­тикуляційний апарат не видно; під час роботи з учнем, який страждає на травматичне ураження мозку з характерним зниженням витривалості та підвищеною втомлюваністю, педагогові, коли це необхідно, слід робити перерви, аби учень відпочив.

Педагогічним працівникам необхідно докласти зусиль, аби залучити батьків та членів родини учня до процесу пошуку ідей стосовно адаптації. Сім’ї учнів з особливостями розвитку часто мають значний досвід здійснен­ня адаптації у себе вдома. Крім участі у створенні індивідуального навчаль­ного плану, члени родини можуть пропонувати свої ідеї упродовж усього навчального року. Наприклад, розпитайте членів сім’ї про всі види адапта­цій, які вони використовують вдома, залучіть їх до обговорення того, яку до­помогу вони можуть надати дитині у процесі вивчення чогось нового. Крім того, коли ви створюєте учневі адаптацію, рекомендується обговорити з батьками, як вони могли б здійснити її вдома.

При застосуванні різних видів адаптації зміст навчання залишається не­змінним, а при застосуванні модифікацій він зазвичай змінюється. В окре­мих випадках використання модифікацій може виявитися необхідним для того, щоб надати конкретному учневі можливість брати участь у заняттях. Модифікації можуть бути виконані шляхом:

Скорочення змісту матеріалу, що його необхідно засвоїти. Учень може брати участь лише в окремих частинах уроку та / або опановувати лише частину змісту навчального матеріалу. Іноді вимоги уроку перевищують можливості учня, однак від нього все ж таки вимагається часткова участь у роботі на уроці. Наприклад, учня з особливостями розумового розви­тку можна попросити прочитати спрощений виклад теми, тоді як його однокласникам необхідно прочитати повністю розділ у підручнику.

Зниження вимог до участі в роботі. Учень може виконувати лише час­тину завдань. У цьому випадку від учня може вимагатися засвоєння всьо­го матеріалу або лише його частини. Наприклад, учня з особливостями фізичного розвитку, які впливають на швидкість його письма, можна по­просити виконати лише 10 пунктів замість 20, як це вимагається від ре­шти учнів у класі.

7. Практична частина.

Проект практичного впровадження адаптації та модифікації для дітей з обмеженими можливостями

Для комфортного навчання учнів з особливими потребами у ліцеї, найважливішим є — створити загальну атмосферу. Якщо до такого учня ставитися як до звичайного учня (з певними особливими потреба­ми), то подібне ставлення передається й іншим педагогічним працівникам та його одногрупникам. Учні професійного ліцею надаватимуть посильну допомогу, і учень з особливими потребами почуватиметься вільно, а ставлення одногрупників до спеціальних архітектурних умов та обладнання буде більш бережним, і воно довше залишатиметься в доброму стані.

Учня з особливими потребами необхідно залучати до всіх видів діяльнос­ті (навчальної та позакласної). При цьому треба сформувати в одногрупників ставлення до нього як до рівної їм особи і водночас — як до людини, якій бувають потрібні допомога й підтримка. Цей настрій у групі залежить від викладачів та майстрів в\н та адміністрації ліцею.

На думку наших педагогічних працівників, у яких вже навчаються такі учні, це є головною умовою комфортного навчання у ліцеї учнів з особливими потребами.

Розглянемо категорії учнів з обмеженими можливостями, які навчаються та можуть навчатися у майбутньому завдяки цьому проекту.

Адаптації для учнів з порушенням опорно-рухового апарату (учень, який користується інвалідним візком, милицями, тростиною тощо)

До ліцею може вступити учень, який користується інвалідним візком, милицями чи просто повільно ходить. Як можна облаштувати будівлю навчального закла­ду так, щоб учень почував себе комфортно?

Вхід до ліцею.

Вхід до будь-якого професійного ліцею досить часто починається зі сходів, що є істот­ною або навіть нездоланною перешкодою для учнів з порушенням опорно- рухового апарату, які використовують підчас пересування інвалідний візок, тростинки, милиці чи інші подібні засоби. Для того, щоб ці учні змогли по­трапити до навчального закладу, необхідно продублювати сходи пандусом (див. рис. 4).

Бильця встановлюються по обидва боки пандуса на висоті 70 і 90 см. -найзручнішими є круглі в перерізі бильця (з діаметром не менше 3 і не біль­ше 5 см). Довжина їх має бути більшою за довжину пандуса на ЗО см з кож­ного боку.

Якщо через особливості архітектури будівлі (наприклад, через вузькі сходи) не можна побудувати правильний пандус, то можна зробити його відкидним. У цьому випадку учням з особливими потребами знадо­биться стороння допомога. Ще одна важлива деталь — двері мають відчи­нятися у протилежний від пандуса бік, щоб учень на візку не скотився униз. Можна обладнати вхід дзвоником, щоб повідомляти про прихід учня охоро­ну чи чергових.

Внутрішній простір ліцею.

Уздовж коридорів (по всьому периметру) бажано зробити бильця, щоб учень, який погано ходить, міг рухатися, тримаючись за них.

Ширина дверей має бути не менше 90 — 95 см, інакше людина на візку -е проїде. Для того, щоб учень на візочку зміг піднятися на верхні поверхи, будівлі навчального закладу має бути передбачено хоча б один ліфт (мож- -иво, доступ до нього доведеться обмежити для інших учнів), однак не у всіх ПТНЗ це можна зробити. Тому за можливості слід переносити заняття для груп, у яких навчаються учні з особливими потребами, на перший поверх.

Добрий вихід із ситуації — встановлення на сходах підйомників. Однак і ліфти, і підйомники — дороге обладнання, і поки що не кожний ПТНЗ може собі це дозволити. Ще одним вирішенням проблеми пересування сходами учня з особливими потребами може бути організація чергування старшогрупників, які по черзі допомагатимуть учневі на сходах.

Гардероб.

У роздягальнях учням з особливими потребами потрібно виділити зо­ну, відокремлену від проходів, і обладнати її бильцями, лавочками і гач­ками для сумок, одягу тощо. Або ж можна відвести для цього невелику окрему кімнату.

Ідальня.

У їдальні варто передбачити окрему непрохідну зону для учнів-інвалідів. Ширину проходів між столами для вільного пересування на інвалідному віз­ку рекомендується збільшити до 1,1 м. Також бажано, щоб столи у їдаль­ні знаходилися недалеко від буфетної стійки. Водночас не варто розміщати учнів з особливими потребами окремо від решти одногрупників.

Бажано, щоб учням з особливими потребами допомагали співробітники їдальні, чергові та ін.

Приміщення туалету

У приміщеннях туалетів варто передбачити одну спеціалізовану туа­летну кабінку для учнів з особливими потребами, які мають порушення опорно-рухового апарату, в тому числі і тих, які користуються інвалідни­ми візками. Розміри спеціалізованої кабіни: ширина — не менше 1,65 м. глибина —1,8 м, ширина дверей — не менше 90 см. У кабіні з одного боку унітазу має бути передбачено вільну площу для розміщення крісла-візка (для забезпечення можливості пересадки з крісла на унітаз). Кабіна має бути оснащена бильцями, підвісними трапеціями тощо. Усі ці елементи треба міцно кріпити.

У туалеті слід бодай одну раковину встановити на висоті 0,8 м від підло­ги. Нижній край дзеркала та електричного засобу для сушіння рук, рушник і туалетний папір розміщуються на такій самій висоті.

Спортивний зал

Учні з особливими потребами мають бути залучені і на уроках фізкуль­тури. Вони можуть виконувати посильні вправи і брати участь у різних іграх разом з одногрупниками. Це допоможе їм не відокремлюватися від одно­літків і виконувати навчальну програму у більш повному обсязі.

Роздягальню, душову і туалет при фізкультурному залі для учнів, які ко­ристуються інвалідними візками, необхідно переобладнати. У душовій кабі­ні, так само як і в туалеті, одну кабінку необхідно обладнати так, щоб учень з особливими потребами міг нею користуватися (ширина дверей має бути не меншою, ніж 90 см; візок має входити у кабінку повністю). Бажано, щоб у роздягальні усі проходи були не вужчими, ніж 90 см.

Бібліотека

Читальний зал бібліотеки також бажано обладнати для вільного доступу учнів з особливими потребами: частину стійки для видачі книг рекоменду­ється переобладнати до рівня не вище 0,7 м.

Книги, що знаходяться у відкритому доступі, і картотеку бажано розміс­тити у межах зони досяжності (простягнутої руки) людини на візку, тобто не вище 1,2 м за ширини проходу біля стелажів чи картотеки не менше 1,1м.

Навчальні приміщення

Важливо врахувати, що учням з особливими потребами необхідний додатковий простір для вільного пересування. Мінімальний розмір зо­ни учнівського місця для учня на візку (з урахуванням розвороту візка) — 150 >

Ширина проходу між рядами столів у класі (майстерні) має бути не мен­ше 90 см. Такої ж ширини мають бути вхідні двері без порогу. Бажано зали­шити вільним прохід біля дошки, щоб учень на інвалідному візку або на ми­лицях міг вільно пересуватися вздовж неї. Дошку слід повісити нижче.

Якщо заняття відбуваються у класі (майстерні), де дошка або якесь об­ладнання знаходяться на підвищенні, його необхідно обладнати з’їздом наприклад, покласти і закріпити похилу дошку).

Адаптації для дитини з порушеннями зору

Коли до ПТНЗ приходить учень зі зниженим зором, слід пам’ятати, що він відчуватиме труднощі в орієнтації у просторі. Тому для комфортного пере­бування у навчальному закладі йому необхідна відповідна допомога.

На початку навчального року з таким учнем потрібно обійти приміщен­ня ПТНЗ (влаштувати екскурсію) для того, щоб він запам’ятав місцезнахо­дження кабінетів і приміщень, якими він користуватиметься (класів, май­стерень, їдальні тощо). Якщо місцезнаходження цих приміщень зміниться, потрібно буде ще кілька разів пройти за новим маршрутом.

Вхід до ліцею

Крайні сходинки при вході до навчального закладу необхідно пофар­бувати у контрастні кольори, щоб учень зі зниженим зором мав змогу орі­єнтуватися на них. Обов’язково потрібні бильця по обидва боки сходів на висоті 70 і 90 см. Найзручнішими є круглі в перерізі бильця діаметром не менше 3 — 5 см. Довжина билець має бути більшою за довжину сходів на ЗО см з кожного боку. Двері також краще зробити контрастного кольору. Якщо вони скляні, то на них яскравою фарбою потрібно позначити части­ни, які відчиняються.

Внутрішній простір ПТНЗ

Уздовж коридорів (по всьому периметру) можна зробити бильця, щоб учень з порушеннями зору міг орієнтуватися у приміщенні ПТНЗ, тримаю­чись за них. Ще один спосіб полегшити орієнтацію — використати різно­манітне рельєфне покриття підлоги, коли зі зміною напрямку змінюється і рельєф підлоги. Це можуть бути кахель чи килимові доріжки різної текстури.

Сходи всередині ПТНЗ, як і при вході, потрібно пофарбувати у яскраві контрастні кольори і обладнати бильцями.

Окрім цього, можна організувати чергування учнів, які по черзі супрово­джуватимуть учня з особливими потребами сходами. Бажано, щоб таблички на кабінетах були написані великим шрифтом контрастних кольорів (або шрифтом Брайля).

Гардероб

У гардеробах для учнів з порушеним зором потрібно видокремити зону осторонь від проходів і обладнати її бильцями, лавками, поличками і гач­ками для сумок, одягу тощо. Бажано, щоб цією зоною користувалися ли­ше ці учні. Необхідно кілька разів провести учня до цього місця, щоб він його запам’ятав.

Ідальня

В їдальні у учня з порушеним зором має бути своє постійне місце, яким користуватиметься лише він. Бажано також, щоб це місце знаходилося близько до буфетної стійки. Водночас не варто, щоб учні з особливими по­требами сиділи в їдальні окремо від решти одногрупників. Було б добре, як­би таким учням допомагали працівники їдальні або чергові.

Навчальні приміщення

Для створення доступного і комфортного середовища в класах (май­стернях тощо) рекомендується обладнати індивідуальні учнівські міс­ця та виділити їх рельєфною фактурою поверхні підлоги або килимовим покриттям.

Необхідно звернути увагу на освітлення робочого місця такого учня. На­писане на дошці слід завжди озвучувати для того, щоб учень міг отрима­ти повну інформацію. Парта учня зі зниженим зором має розташовуватися в місці, яке визначить офтальмолог (це не завжди перший ряд). Коли вико­ристовується лекційна форма занять, такому учневі доцільно дозволити ко­ристуватися диктофоном — це його спосіб конспектувати.

Бажано, щоб посібники, які використовуються на різних уроках, були не лише наочними, а й рельєфними чи зі збільшеним шрифтом.

Адаптації для дитини з порушенням слуху

Головна проблема для таких учнів — отримання інформації в тому ж обся­зі, що й решта учнів. Найкраще, аби учням цієї категорії у ПТНЗ допомагали навчатися сурдопедагоги чи сурдоперекладачі. Але, ймовірніше, до ПТНЗ прийде учень, який вже володіє навичками спілкування: може говорити, трохи чути і читати по вустах. Перед тим, як почати його навчати, з’ясуйте, якими навичками він володіє і як краще організувати його навчальний про­цес і спілкування з однолітками.

Спілкуючись із учнями з порушеннями слуху, потрібно говорити дуже чіт­ко (однак не кричати) і не забувати дублювати сказане (письмово чи перефразовуючи інформацію), особливо якщо справа стосується термінів, пра­вил, інструкцій тощо. Навчальні фільми за можливості мають супроводжу­ватися субтитрами.

Для того, щоб учні з порушеннями слуху краще орієнтувалися, у класі майстернях) варто встановити сигнальні лампочки, що сповіщатимуть про початок і кінець уроку.

Такого учня краще посадити за першу парту. Місця для тих, чий слух знижений значною мірою, можуть бути обладнані електро­акустичними приладами та індивідуальними навушниками.

Загальні рекомендації щодо облаштування території ліцею

Для безпеки і можливості для учнів з особливими потребами рухатися те­риторією ПТНЗ без перешкод варто особливо подбати про рівне асфальто­ване покриття пішохідних доріжок, а невеликі перепади рівнів слід вирівня­ти. Ребра решіток на пішохідних доріжках мають розміщуватися перпенди­кулярно напрямку руху і на відстані одне від іншого не більше ніж на 1,3 см. У кількох місцях з бордюрного каменю тротуару має бути спеціальний з’їзд

з    нахилом (як у пандуса — не більше 1:10 і завширшки не менше 90 см).

Учнів із повною або частковою втратою зору необхідно провести терито­рією, щоб вони запам’ятали маршрут і перешкоди.

Про перешкоду, перехід тощо можуть попереджати різноманітні фактури поверхневого шару покриття доріжок і тротуарів, рельєфні смуги, яскраві контрастні кольори. Оптимальними для маркування вважаються яскраво- жовтий, яскраво-помаранчевий та яскраво-червоний кольори.

8. Основні дефініції інклюзії щодо застосування даного проекту в ліцеї.

4. Основні дефініції інклюзії щодо застосування даного проекту в Чугуївському професійному ліцеї:

Інклюзивна освіта (відповідно до Саламанської Декларації та Рамок дій, затверджених ООН у червні 1994р.)вважається впровадженою якщо:

«освітні системи і навчальні програми враховують широку різноманітність характеристик і потреб учнів та педагогічних працівників»

«учні із спеціальними навчальними потребами повинні мати доступ до звичайних навчальних закладів, які забезпечують особистісно-орієнтований підхід і тим самим забезпечують потреби учнів»

Інклюзивний навчальний заклад (відповідно до Саламанської Декларації та Рамок дій) – це навчальний заклад, який «забезпечує якісну освіту для усіх учнів, в тому числі й учнів з важкими порушеннями розвитку», забезпечуючи при цьому «необхідну додаткову підтримку для цих учнів.

Сподіваємось, що ця інформація допоможе зробити до­ступнішими професійно-технічні навчальні заклади, а учні з особливими по­требами матимуть змогу навчатися в них разом зі своїми однолітками.